Герої Грушевського

Герої Грушевського

Наразі в Київському ізоляторі тимчасового тримання перебувають українські патріоти, герої Майдану – 17-річний Олесь Черняк і 21-річний Григорій Гульвіченко. Їх підозрюють у скоєнні злочину, передбаченого ст. 115, ч. 2 КК України – в умисному вбивстві трьох працівників ДАІ 2 березня 2014 року на блокпосту «Биківня».

Сьогодні, коли залишаються непокараними сотні працівників так званих правоохоронних органів, які брали участь у вбивствах, викраденнях, катуваннях і нанесенні каліцтв учасникам Майдану, нова влада з особливою суворістю ставиться до активістів майдану, вочевидь вбачаючи в них загрозу для свого режиму більшу, аніж від ворогів української державності.

Черняк і Гульвіченко від першого до останнього дня воювали на передовій на вулиці Грушевського. Юнаки бачили смерть і поранення своїх побратимів від рук «беркутівців» і працівників ДАІ, яких долучали до цієї справи під час зимових подій, часів нерівної боротьби влади з народом.
Яким чином сьогодні можна пояснити молоді той факт, що не переслідують убивць мирних громадян, натомість все частішають випадки, коли силовики знову чинять свавілля проти українських патріотів?

14 березня міліція в Харкові затримала активістів Правого сектора, які оборонялися від сепаратистів у будинку «Просвіти» на вул. Римарській. Активісти свідчать, що жодного сепаратиста під час тих сутичок і після них надовго не затримували, натомість у патріотів вилучали особисті речі, їх піддавали тортурам, до них навіть запускали в камери антиукраїнськи налаштованих представників «Оплоту», і ті на очах у міліції катували патріотів. На другий день, після арешту націоналістів, сепаратисти спалили будинок «Просвіти» в Харкові, і ніхто не поніс за це відповідальності.
Ніхто не відповів за убивство українського націоналіста, координатора Правого сектору у Західній Україні Олександра Музичка. Його було розстріляно 24 березня цього року співробітниками спецпідрозділу «Сокіл». Тимчасова слідча комісія по розслідуванню цього вбивства закінчила свою роботу фактично без звіту, і громадськість спостерігала відвертий саботаж розслідування з боку членів слідчої комісії.

Лишилось безкарним побиття і пограбування правоохоронцями патріотів, які їхали до м. Харкова на антисепаратистські заходи 14 квітня цього року. Тоді, на дорозі між Полтавою та Харковом було побито і пограбовано близько 120 людей, серед яких були 50 київських активістів, 30 харківських активістів та журналістів та багато випадкових людей, які просто їхали в громадському транспорті. Їх усіх катували міліціонери, серед яких були представники підрозділів «Сокіл», «Беркут» представники СБУ та місцеві слідчі.

Під час маршу «За єдність України» 2 травня цього року в Одесі сепаратисти застрелили трьох патріотів, стріляючи з-за спин працівників міліції, яка прикривала терористів. Пізніше було затримано 130 осіб, але невдовзі терористів випустили з Одеського РОВД. У стрілянині по учасниках маршу були замішані одеські правоохоронці, які постачали зброю сепаратистам. Пізніше найбільш причетних покарали… оголосивши про звільнення правоохоронців з роботи навіть без оприлюднення їхніх імен. Це дає підстави підозрювати, що навіть цього покарання міліціонери, винуваті в загибелі учасників мирного заходу, не зазнали.

10 червня добровольців, які добиралися до бази батальйону міноборони «Айдар», зупинили на блокпості за Куп’янськом, що на Харківщині працівники МВС у формі розформованих загонів «Беркуту» за участі представників ДАІ. Добровольців побили, пограбували і пошкодили їм бронежилети. Багатьох патріотів вивозили до лісу, катували і погрожували вбивством. Можливо, лише те, що в батальйоні стало відомо про цей випадок, врятувало добровольцям життя. Показово, що вивезення націоналістів до лісу з метою подальших катувань відбувалося в транспорті ДАІ під супроводом співробітників ДАІ.

З трьохсот тисяч працівників міліції воює за цілісність України лише невелика частина. Решта так званих правоохоронців або відсиджуються в тилу під різними приводами; або знаходять шляхи для наживи в часи смути, наприклад – «кришують» маєтки представників минулої влади; або відверто перейшли на бік терористів.

То як можна зрозуміти наразі майже піврічне утримування під вартою двох патріотів-майданівців Олеся Черняка та Григорія Гульвіченка?

Ми вважаємо, що навіть якби в ході слідства з’ясувалося, що хлопці таки справді застрелили цих міліціонерів (а прямих доказів цьому немає), то навіть у цьому випадку ми маємо моральне право вимагати їхнього звільнення. Адже ці молоді люди бачили безкарне і цинічне полювання на мирних громадян з боку працівників міліції, зокрема представників ДАІ під час зимових подій. Кожного міліціонера тоді і вони, і не лише вони вважали смертельним ворогом. Багато людей прагнули помститись і здійснювали цю помсту. Наразі учасників Майдану амністовано, і ніхто не несе покарання за загиблих під час тих подій правоохоронців.

Нам відомо, що загиблі працівники ДАІ на тому блокпосту перші застосували зброю та нанесли тілесні ушкодження одному з нині підслідних патріотів.

Є фотофакти, що зв’язку з нестачею бійців внутрішніх військ та спецпідрозділу “Беркут”, для участі в протистоянні між мітингувальниками і правоохоронцями, що відбувалося на вулиці Грушевського, було залучено працівників ДАІ.

У дні лютневих протистоянь озброєні працівники ДАІ оточили центр міста патрульними машинами і не пропускали автівки на Майдан, аби зменшити підтримку протестувальників.

Патрулі ДАІ блокували навіть мікроавтобуси з ліками для майданівців, що могло спричинити, а може й спричинило тяжкі наслідки.

Наразі жодного даішника не покарано за ці злочини перед повсталим українським народом.

Нам також відомо, що Олесь та Григорій в ті, пореволюційні дні ще не відійшли від психологічної травми, спричиненої їм під час лютневих боїв, після побачених ними смертей побратимів.

Нам відомо, що Олесь Черняк та Григорій Гульвіченко на початку березня цього року разом з побратимами збиралися їхати на Південь України воювати за Крим, який фактично без бою подарувала ворожій державі нова влада. Анексія Криму призвела до трагічних наслідків. Це і поламані долі пересічних кримчан, і долі наших кримських політв’язнів, які наразі є заручниками окупаційного режиму без надії на визволення. У цьому злочині досі нема винуватих… Для оборони Криму патріотам потрібна була зброя. Де взяти зброю захисникам Батьківщини, як не у працівників міліції, у яких вона є, але боронити вітчизну вони не поспішають? Тому цілком природно, що хлопці мали намір цю зброю у міліціянтів відібрати.

Разом з тим громадськість досі не розуміє причин, з яких таємно з Майдану депутати від нової влади вивозили працівників міліції, серед яких були причетні до масових убивств мирних протестувальників, і відпускали без суду і слідства.

Незрозумілим лишається той факт, що під час одного з найкривавіших протистоянь в урядовому кварталі, коли активісти затримали людину з гвинтівкою, народний депутат Пашинський вивіз і гвинтівку, і підозрілого чоловіка з місця подій.

11 червня цього року стало відомо, що наразі звільнено з тюрми колишнього народного депутата-вбивцю Віктора Лозінського нібито за станом здоров’я. Як відомо, у червні 2009 року Лозінський вбив жителя Кіровоградщини Валерія Олійника під час полювання за те, що той зайшов на територію угідь депутата.
І це відбувається в той час, коли досі перебувають за ґратами багато патріотів України, ув’язнених за часів влади Януковича. Це відбувається в той час коли досі не реабілітовано тих політв’язнів, які вже відбули свої терміни за попередніх режимів. Наразі досі не вилучено з розшукових баз і не знято обмеження в пересуванні з бійців-добровольців, і декого з них арештовують на східних територіях як таких, які перебувають в розшуку.

Сьогодні на захисників Вітчизни заводять все нові й нові кримінальні справи. Нова влада ніби забула, кому вона зобов’язана своїми високими посадами. Цинізм системи дійшов до того, що наразі прокуратура і кримінально-виконавча служба вимагають ув’язнення координатора Комітету визволення політв’язнів Миколи Коханівського.

В такому разі ми маємо запитання до чинної влади: невже, щоб визволити своїх героїв, своїх побратимів ми маємо наслідувати приклад сепаратистів, оточувати ІТТ, штурмувати його і змушувати відпустити тих ув’язнених, яких ми не бажаємо бачити за ґратами?

Ми не розуміємо, чому нова влада з вибірковою принциповістю ставиться до героїв Майдану, і з поблажливістю до тих, хто чинив злочини по відношенню до патріотів?
Ми не розуміємо, чому тотальної люстрації силових органів не передбачається?
Ми не розуміємо, чому міністр юстиції вже за два тижні після перемоги революції впевнено заявляє: «Тотальної люстрації суддів не буде – інакше система зупиниться»?
Ми не розуміємо, чому цим нелюстрованим псам системи дане зелене світло на переслідування і катування патріотів сьогодні?

З огляду на вищенаведені аргументи Комітет визволення політв’язнів вимагає негайно змінити запобіжні заходи націоналістам Олесю Черняку та Григорію Гульвіченку.

Ми вимагаємо від влади звільнення героїв майдану, підозрюваних у вбивстві, у такий самий спосіб, як вона відпускала беркутівців, вв-шників, сепаратистів. Тобто, призначити їм запобіжний захід, що не передбачає ув’язнення, а далі розслідувати цю справу скільки потрібно для встановлення істини та відновлення справедливості.

Ми знаємо цих молодих людей і переконані, що наразі вони потрібні українському народові для захисту цілісності нашої держави. Тим більше, що сама держава з цим завданням впоратись, як бачимо, поки що не здатна.

Прес-служба КВП

Судове засідання по справі координатора КВП Миколи Коханівського почалося з годинним запізненням.

Спочатку було оголошено, що запізнюються суддя і прокурор…

Засідання все ж таки відбулося, але було відкладене до з’ясування місця перебування Миколи Коханівського.

Нагадуємо, Коханівського викликали на дане судове засідання для вирішення питання щодо відправлення його у місце відбування покарання, оскільки він є засуджений за пошкодження пам’ятника Леніну.  Після революційних подій Микола відмовився з’являтись до КВІ, зробивши заяву, що не визнає себе винним, і нова влада зобов’язана зробити все, щоб дану справу було закрито.

Прес-служба КВП

Хочу зробити заяву.
про те, що відмовляюся відвідувати судові засідання по моїй справі

1344546240

Віталій Запорожець

Завтра, 24 березня 2014 р. в м. Борисполі має відбутися судове засідання по справі моїй, Ганни Сінькової і Ярослави Пугачової, яка наразі на стадії судових дебатів.
Ми перебуваємо на підписці про невиїзд і їздимо на судові засідання вже майже два роки. Весь цей час нам інкримінували ст. 296 ч. 2 (групове хуліганство).
Звісно, ми чемно відвідували всі судові засідання, хоч продовжували наполягати, що винними в даному злочині себе не визнаємо.
Те, що нам інкримінували таку статтю за порушення, яке ледь тягне на адміністративку, – ми вважаємо злочином, прикладом міліцейсько-суддівскої розправи над активістами. Але що можна було довести минулій судово-менівській системі?

Основн

Ганна Сінькова І Ярослава Пугачова на суддівському столі. Протестують проти суддівського свавілля по відношенню до Народного Героя Віталія Запорожця. 30 травня 2012 рік.

Щодо нас досудове й судове слідство в особі слідчого, прокурора і судді час від часу вдавалося до шантажу, тиску, але на фоні загального суддівського свавілля, яке ми спостерігали як координатори Комітету визволення політв”язнів, свавілля щодо нас було ще не найбільшим. Тож ми терпляче відвідували судові засідання, сподіваючись лише на те, що наша чемність допоможе нам отримати умовні терміни, з якими ми, звісно, будемо незгодні, але, реально оцінюючи ситуацію – це краще ніж поповнювати лави політв”язнів.
Нагадаю, судять нас за те, що під час суду над Народним Героєм Віталієм Запорожцем 30 травня 2012 року суддя оголосила перерву для зачистки зали від невдоволених. В перерві я сіла в крісло судді, а Сінькова й Пугачова вистрибнули на стіл судді з криками “Запорожець герой!”
От ця суддя, Тамара Міхієнкова, яка знущалась з Запорожця, а потім ініціювала справу над нами, на жодне судове засідання як свідок не з”явилась. Відеодокази свідчили про те, що її покази, на яких грунтувалося наше обвинувачення, – брехливі. Але їй дозволили не приїздити в суд, а ми такого права не мали.
Під час майданівських подій прокурор нам змінив обвинувачення, обтяживши його нібито побиттям полковника міліції (цей полковник Хартанович наразі вже написав заяву на звільнення в присутності обурених броварчан).
У кривавий день 20 лютого, коли дорога на Бориспіль обстрілювалась тітушками, і ми попросили не приїздити на суд, нам пообіцяли за це змінити запобіжний захід, і ми мусіли ризикувати, добираючись до Бориспільського суду.
Наступне судове засідання, вже після перемоги революції не відбулося, бо прокурор змінив обвинувачення на більш м”яке і оголосив перерву. А ще наступне засідання не відбулося через те, що суддя, як нам повідомили, в нарадчій кімнаті. Отже, ніхто не попередив нас про те, що суд не відбудеться, хоч знають, що ми їдемо на засідання з іншого міста і що обвинувачення абсурдне.
Фактично нас продовжують судити за мирний громадський протест проти суддівського свавілля, і тепер знущаються, затягуючи справу.
Сьогодні ми є в списку політичних переслідуваних, який поданий на розгляд Верховній Раді для реабілітації.
Наразі є тривожні сигнали щодо нових репресій по відношенню до громадських активістів. Вже нова влада ув”язнила борців з сепаратизмом Віталія Княжеського та Данила Михайленка, також арештовано ще одного відомого активіста, мужнього бійця майдану Ігоря Гараніна. Ще один відомий громадський діяч Анатолій Кучеренко вчора зазнав брутального обшуку з вилученням комп”ютерної техніки.
Натомість влада не поспішила і, схоже, не збирається проводити люстрацію в судово-міліцейській системі. Нова влада не квапиться розслідувати злочини проти активістів майдану, натхненно взявшись за зачистку самих майданівців.
Власне в таких умовах я заявляю, що не маю поваги до нелюстрованого суду і нелюстрованого слідства, не вважаю себе зобов”язаною і обмеженою ніякими підписками про не виїзд. І відсьогодні вважаю, що дана судова справа – це клопіт нової влади, а не мій. Я себе давно не те що реабілітувала, а визнаю, що я зробила на той час важливий чин. Необхідний. Єдино правильний. І не злочинним нелюстрованим судам і новітнім мисливцям за посадами та громадськими активістами мене судити.

Керівник прес-служби КВП
Тетяна Близнюк

Комітет визволення політв’язнів у важких умовах репресій часів окупаційного антиукраїнського режиму Януковича вів боротьбу за визволення політичних в’язнів, політпереслідуваних.

Члени нашої громадянської ініціативи, борючись проти репресій, проти антинародного режиму, майже всі самі були і є переслідуваними. Багато з нас виборювали зміну системи на барикадах під час зимової революції 2013-2014 р., отримували поранення в цій боротьбі.

Ми доклали усіх зусиль, щоб одразу після перемоги цієї революції усіх політв’язнів було негайно звільнено. Ми розуміли, що система поспішає відновитись і загальмувати процес звільнення в’язнів режиму. Ми домоглися звільнення близько тридцяти борців з антинародним режимом, зокрема – визволення верхівки найпереслідуванішої організації – “Патріот України”, яка є складовою “Правого Сектору”.

Ми усвідомлювали, що за втілення ідей революції треба буде продовжувати боротьбу. Ми були свідомі того, що лише люстрація змінить систему влади і, як наслідок, дасть змогу будувати нам дійсно нову державу.

Те, що нова влада гальмувала звільнення наших репресованих – до цього ми теж були готові. Ми змогли переконати чиновників випустити з пазурів системи героїв. Але ми не думали, що репресивна машина запрацює раніше, ніж мине 40 днів від загибелі найкращих синів і доньок України.

 Сьогодні ми спостерігаємо розгубленість і неспроможність силових структур новопризначеної влади у протистоянні контрреволюційним силам, в обороні кордонів нашої держави, в захисті громадян України від безчинств з боку іноземного агресора. Натомість “Правий Сектор” веде боротьбу в найгарячіших точках нашої країни, прагнучи захистити українців від агресивного загарбника.

Комітет визволення політв’язнів обурений тим, що після збройного нападу сепаратистів на офіс “Просвіти” в місті Харкові, який обороняли бійці “Правого Сектора” в ніч з 14 на 15 березня, за ґратами опинились не сепаратисти, а 25 патріотів України.

В такому разі ми маємо підстави вважати, що МВС на чолі з новопризначеним міністром Арсеном Аваковим покриває сепаратистів, тобто, веде відверту контрреволюційну і колабораціоністську діяльність і має бути усунутий з займаної посади.

 Свободу патріотам!

Прес-служба КВП

_DSC2266

 27 листопада 2013 р. КВП розпочав збір коштів на підтримку політв’язнів на Майдані Незалежності.

Наша скринька стоїть трохи вище скульптурної композиції “Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь”.

_DSC2275Наголошуємо, що це єдина скринька, яку ми розмістили на Майдані. Вона стоїть на столику біля бордюра, на якому закріплено банер Комітету визволення політв’язнів. Також біля скриньки знаходиться представник КВП, в накидці з логотипом організації.

_DSC2276Комітет щиро вдячний лідерам і прихильникам опозиції, які організовували заходи 24 листопада на підтримку євроінтеграції. В цей день КВП зібрав 7 303 грн. пожертв на політв’язнів та в’язнів сумління. Ці кошти було розподілено і передано для Віталія Запорожця, Андрія Білецького, Ігоря Михайленка, Віталія Княжеського, Сергія Бевза, Володимира Шпари, Ігоря Мосійчука по тисячі гривень кожному. Решта коштів наразі залишаються в касі Комітету.

Прес-служба КВП