Акції без затримань бувають так само рідко, як і прояви правильної поведінки під час затримань. Зазвичай затримувані або створюють для поліції усі умови для безперешкодного пакування, або ж умови для безперешкодного шиття справ про “опір” і, що гірше, “напад на співробітника поліції при виконанні”.

В цьому інструктажі ми спробуємо по пунктах перерахувати усі зразки правильної і неправильної поведінки під час затримання. Ми поки не торкатимемось акцій прямої дії, коли вас можуть спакувати з болгаркою в одній руці і чиєюсь відрізаною головою в іншій. Поки пройдемося по протестах, на які ми маємо право. Право, яке регулярно порушується.

1. Якщо ви йдете на акцію у вас обов’язково при собі має бути паспорт або інший документ що посвідчує особу:

– якщо у вас є при собі документ – вас мають право тримати без пред’явлення звинувачень до 3х годин. Якщо немає – поліція може з’ясовувати вашу особу 24 години. І, повірте, вона цим правом скористається…

2. Що зобов’язана робити поліція під час затримання:

– представитись, пред’явити службове посвідчення, дати вам змогу записати наведені там дані;

– назвати причину затримання і ця причина має бути законною. Ви маєте повне право не виконувати незаконні накази поліцаїв;

*Звісно нічого з вищеперерахованого мусора не робитимуть. У випадку, якщо справа дійде до суду – ви зможете це повідомити судді.

3. Вимагайте складання протоколу на місці. Протокол з зазначеним точним часом затримання дуже важливий, адже в т.ч. і з цього часу буде вестись відлік тих 3х годин, про які говорилося вище.

4. Якщо до вас застосовувалася сила (йдеться не тільки про звіряче побиття, коли крізь фінгали світу божого не видно, а й про найдрібнішу подряпину) – вимагайте викликати швидку.

Це ми вам розписали, як воно має бути. Тепер розпишемо, як воно буде насправді

5. Якщо мітинг масовий – тікайте не від натовпу, а в натовп.

6. В натовпі завжди тримайтесь неподалік від знайомих-друзів. Саме вони перші кинуться вас рятувати, а не чиясь партійна масовка чи бабці-антипровокаторки.

7. Користуйтесь балаклавами, арафатками, медичними масками, щоб вас неможливо було упізнати за фото (якщо на фото з місця події не видно вашого обличчя – це фото буде вкрай важко використати проти вас як доказ в суді).

8. Не соромтесь – кричіть – створюйте якомога більше галасу, аби привернути до себе увагу. Це допоможе людям дізнатись про ваше затримання і або відбити вас одразу під час затримання, або почати вам допомагати вже після. Якщо ж про ваше затримання ніхто не дізнається – ніхто й не визволятиме.

9. Падайте на землю. Це вид пасивного протесту, за який вас не можна покарати і який не вважається опором при затриманні. Це істотно пригальмує ментів, які вас тягтимуть в автозак і допоможе вам виграти час.

10. Постарайтесь десь приникати телефон, щоб його одразу ж не відібрали. З того ж таки автозаку ви зможете повідомити своїм родичам і друзям про те що вас затримано.

11. Постарайтесь вирахувати куди вас везуть. Зазвичай везуть у райвідділ у районі де вас затримано, але далеко не завжди.

12. Якщо ви поки не орієнтуєтесь у відділках – перш ніж вийожуватись на акціях – вивчіть де знаходяться обезянники вашого міста. Якщо ви приїхали на гастролі – не ходіть на акції без друзів, які орієнтуються в місті.

13. Тринадцяте – щасливе – головне – В ЖОДНОМУ РАЗІ НІЧОГО НЕ ПІДПИСУЙТЕ!!!

З архіву ПРОВОКАТОРа

3 липня 2014 р. о 12.00 (вул. Інститутська, 21/8)  КВП пікетуватиме офіс уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Валерії Лутковської.

Причиною пікету стало те, що пані Лутковська досі не зробила жодної дії заради порятунку українських патріотів, політв”язнів з Криму батька і сина Рибікових, яким загрожує етап в глиб Російської Федерації. Ще кілька тижнів тому, а саме 13 червня, координатор КВП Микола Коханівський звернувся до омбудсмена з листом з приводу кричущого порушення прав кримських політв”язнів Віктора та Іллі Рибікових.

Не зважаючи на те, що пані Валерія давно знає про цю проблему, ніяких дій щодо захисту прав патріотів  вжито не було.

Подаємо текст звернення повністю:

“Шановна Валеріє Володимирівно!
Наразі в Сімферопольському СІЗО утримують двох політв’язнів, батька та сина Рибікових. Вони зазнали переслідувань з боку режиму Януковича за свою опозиційну до тодішньої влади діяльність під час так званої «зачистки» непідконтрольних сільських голів.
Комітет визволення політв’язнів вже близько пів року намагається добитись їхнього звільнення. Особливо тривожно за них стало, коли почалася окупація Криму.
На жаль, коли нам все ж таки вдалося домогтися зміни запобіжного заходу для Віктора та Іллі Рибікових рішенням Вищого адміністративного суду України, керівництво Сімферопольського СІЗО відмовило виконувати рішення ВАСУ, аргументуючи тим, що не виконують рішень українських судів.
Зараз справою Рибікових займається спеціальна комісія при Комітеті Верховної ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Невдовзі, коли буде опрацьовано весь список політпереслідуваних, Верховна Рада має проголосувати застосування до Рибікових персональної амністії як до політв’язнів.
Але справа просувається повільно, і ми боїмося, що Рибікових разом з іншими в’язнями Сімферопольського СІЗО, які відмовились брати російське громадянство, етапують до виправних установ Російської Федерації. Принаймні, керівництво СІЗО погрожує родичам, що Рибікових таки вивезуть до Росії.
Сьогодні Віктор Рибіков знаходиться в медичному ізоляторі, а його син, Ілля Рибіков – оголосив голодування на знак протесту проти свавілля адміністрації. Але всі скарги, які пишуть Рибікови, блокуються адміністрацією СІЗО. Також стало відомо, що у Рибікових відсторонили адвоката, оскільки він відмовився працювати під російською юрисдикцією і брати громадянство Російської Федерації.
Нам стало відомо, що найближчим часом Ви будете мати зустріч з омбудсменом Російської Федерації. Також в мережі Інтернет з’явилась інформація, що створено російсько-українську групу з передачі кримських в’язнів на Україну. Нібито вже узгоджено 60 прізвищ.
В зв’язку з цим прошу в межах Ваших повноважень посприяти захисту прав українських патріотів Віктора та Іллі Рибікових і допомогти повернути їх на материкову Україну.
Також просимо звернути увагу на те, що, окрім Рибікових ще понад 20 в’язнів Сімферопольського СІЗО відмовились від прийняття російського громадянства. Прошу захистити також їхні права.
З повагою,
Координатор КВП Микола Коханівський”

Запрошуємо на пікет усіх людей доброї волі.

Прес-служба КВП

Герої Грушевського

Герої Грушевського

Наразі в Київському ізоляторі тимчасового тримання перебувають українські патріоти, герої Майдану – 17-річний Олесь Черняк і 21-річний Григорій Гульвіченко. Їх підозрюють у скоєнні злочину, передбаченого ст. 115, ч. 2 КК України – в умисному вбивстві трьох працівників ДАІ 2 березня 2014 року на блокпосту «Биківня».

Сьогодні, коли залишаються непокараними сотні працівників так званих правоохоронних органів, які брали участь у вбивствах, викраденнях, катуваннях і нанесенні каліцтв учасникам Майдану, нова влада з особливою суворістю ставиться до активістів майдану, вочевидь вбачаючи в них загрозу для свого режиму більшу, аніж від ворогів української державності.

Черняк і Гульвіченко від першого до останнього дня воювали на передовій на вулиці Грушевського. Юнаки бачили смерть і поранення своїх побратимів від рук «беркутівців» і працівників ДАІ, яких долучали до цієї справи під час зимових подій, часів нерівної боротьби влади з народом.
Яким чином сьогодні можна пояснити молоді той факт, що не переслідують убивць мирних громадян, натомість все частішають випадки, коли силовики знову чинять свавілля проти українських патріотів?

14 березня міліція в Харкові затримала активістів Правого сектора, які оборонялися від сепаратистів у будинку «Просвіти» на вул. Римарській. Активісти свідчать, що жодного сепаратиста під час тих сутичок і після них надовго не затримували, натомість у патріотів вилучали особисті речі, їх піддавали тортурам, до них навіть запускали в камери антиукраїнськи налаштованих представників «Оплоту», і ті на очах у міліції катували патріотів. На другий день, після арешту націоналістів, сепаратисти спалили будинок «Просвіти» в Харкові, і ніхто не поніс за це відповідальності.
Ніхто не відповів за убивство українського націоналіста, координатора Правого сектору у Західній Україні Олександра Музичка. Його було розстріляно 24 березня цього року співробітниками спецпідрозділу «Сокіл». Тимчасова слідча комісія по розслідуванню цього вбивства закінчила свою роботу фактично без звіту, і громадськість спостерігала відвертий саботаж розслідування з боку членів слідчої комісії.

Лишилось безкарним побиття і пограбування правоохоронцями патріотів, які їхали до м. Харкова на антисепаратистські заходи 14 квітня цього року. Тоді, на дорозі між Полтавою та Харковом було побито і пограбовано близько 120 людей, серед яких були 50 київських активістів, 30 харківських активістів та журналістів та багато випадкових людей, які просто їхали в громадському транспорті. Їх усіх катували міліціонери, серед яких були представники підрозділів «Сокіл», «Беркут» представники СБУ та місцеві слідчі.

Під час маршу «За єдність України» 2 травня цього року в Одесі сепаратисти застрелили трьох патріотів, стріляючи з-за спин працівників міліції, яка прикривала терористів. Пізніше було затримано 130 осіб, але невдовзі терористів випустили з Одеського РОВД. У стрілянині по учасниках маршу були замішані одеські правоохоронці, які постачали зброю сепаратистам. Пізніше найбільш причетних покарали… оголосивши про звільнення правоохоронців з роботи навіть без оприлюднення їхніх імен. Це дає підстави підозрювати, що навіть цього покарання міліціонери, винуваті в загибелі учасників мирного заходу, не зазнали.

10 червня добровольців, які добиралися до бази батальйону міноборони «Айдар», зупинили на блокпості за Куп’янськом, що на Харківщині працівники МВС у формі розформованих загонів «Беркуту» за участі представників ДАІ. Добровольців побили, пограбували і пошкодили їм бронежилети. Багатьох патріотів вивозили до лісу, катували і погрожували вбивством. Можливо, лише те, що в батальйоні стало відомо про цей випадок, врятувало добровольцям життя. Показово, що вивезення націоналістів до лісу з метою подальших катувань відбувалося в транспорті ДАІ під супроводом співробітників ДАІ.

З трьохсот тисяч працівників міліції воює за цілісність України лише невелика частина. Решта так званих правоохоронців або відсиджуються в тилу під різними приводами; або знаходять шляхи для наживи в часи смути, наприклад – «кришують» маєтки представників минулої влади; або відверто перейшли на бік терористів.

То як можна зрозуміти наразі майже піврічне утримування під вартою двох патріотів-майданівців Олеся Черняка та Григорія Гульвіченка?

Ми вважаємо, що навіть якби в ході слідства з’ясувалося, що хлопці таки справді застрелили цих міліціонерів (а прямих доказів цьому немає), то навіть у цьому випадку ми маємо моральне право вимагати їхнього звільнення. Адже ці молоді люди бачили безкарне і цинічне полювання на мирних громадян з боку працівників міліції, зокрема представників ДАІ під час зимових подій. Кожного міліціонера тоді і вони, і не лише вони вважали смертельним ворогом. Багато людей прагнули помститись і здійснювали цю помсту. Наразі учасників Майдану амністовано, і ніхто не несе покарання за загиблих під час тих подій правоохоронців.

Нам відомо, що загиблі працівники ДАІ на тому блокпосту перші застосували зброю та нанесли тілесні ушкодження одному з нині підслідних патріотів.

Є фотофакти, що зв’язку з нестачею бійців внутрішніх військ та спецпідрозділу “Беркут”, для участі в протистоянні між мітингувальниками і правоохоронцями, що відбувалося на вулиці Грушевського, було залучено працівників ДАІ.

У дні лютневих протистоянь озброєні працівники ДАІ оточили центр міста патрульними машинами і не пропускали автівки на Майдан, аби зменшити підтримку протестувальників.

Патрулі ДАІ блокували навіть мікроавтобуси з ліками для майданівців, що могло спричинити, а може й спричинило тяжкі наслідки.

Наразі жодного даішника не покарано за ці злочини перед повсталим українським народом.

Нам також відомо, що Олесь та Григорій в ті, пореволюційні дні ще не відійшли від психологічної травми, спричиненої їм під час лютневих боїв, після побачених ними смертей побратимів.

Нам відомо, що Олесь Черняк та Григорій Гульвіченко на початку березня цього року разом з побратимами збиралися їхати на Південь України воювати за Крим, який фактично без бою подарувала ворожій державі нова влада. Анексія Криму призвела до трагічних наслідків. Це і поламані долі пересічних кримчан, і долі наших кримських політв’язнів, які наразі є заручниками окупаційного режиму без надії на визволення. У цьому злочині досі нема винуватих… Для оборони Криму патріотам потрібна була зброя. Де взяти зброю захисникам Батьківщини, як не у працівників міліції, у яких вона є, але боронити вітчизну вони не поспішають? Тому цілком природно, що хлопці мали намір цю зброю у міліціянтів відібрати.

Разом з тим громадськість досі не розуміє причин, з яких таємно з Майдану депутати від нової влади вивозили працівників міліції, серед яких були причетні до масових убивств мирних протестувальників, і відпускали без суду і слідства.

Незрозумілим лишається той факт, що під час одного з найкривавіших протистоянь в урядовому кварталі, коли активісти затримали людину з гвинтівкою, народний депутат Пашинський вивіз і гвинтівку, і підозрілого чоловіка з місця подій.

11 червня цього року стало відомо, що наразі звільнено з тюрми колишнього народного депутата-вбивцю Віктора Лозінського нібито за станом здоров’я. Як відомо, у червні 2009 року Лозінський вбив жителя Кіровоградщини Валерія Олійника під час полювання за те, що той зайшов на територію угідь депутата.
І це відбувається в той час, коли досі перебувають за ґратами багато патріотів України, ув’язнених за часів влади Януковича. Це відбувається в той час коли досі не реабілітовано тих політв’язнів, які вже відбули свої терміни за попередніх режимів. Наразі досі не вилучено з розшукових баз і не знято обмеження в пересуванні з бійців-добровольців, і декого з них арештовують на східних територіях як таких, які перебувають в розшуку.

Сьогодні на захисників Вітчизни заводять все нові й нові кримінальні справи. Нова влада ніби забула, кому вона зобов’язана своїми високими посадами. Цинізм системи дійшов до того, що наразі прокуратура і кримінально-виконавча служба вимагають ув’язнення координатора Комітету визволення політв’язнів Миколи Коханівського.

В такому разі ми маємо запитання до чинної влади: невже, щоб визволити своїх героїв, своїх побратимів ми маємо наслідувати приклад сепаратистів, оточувати ІТТ, штурмувати його і змушувати відпустити тих ув’язнених, яких ми не бажаємо бачити за ґратами?

Ми не розуміємо, чому нова влада з вибірковою принциповістю ставиться до героїв Майдану, і з поблажливістю до тих, хто чинив злочини по відношенню до патріотів?
Ми не розуміємо, чому тотальної люстрації силових органів не передбачається?
Ми не розуміємо, чому міністр юстиції вже за два тижні після перемоги революції впевнено заявляє: «Тотальної люстрації суддів не буде – інакше система зупиниться»?
Ми не розуміємо, чому цим нелюстрованим псам системи дане зелене світло на переслідування і катування патріотів сьогодні?

З огляду на вищенаведені аргументи Комітет визволення політв’язнів вимагає негайно змінити запобіжні заходи націоналістам Олесю Черняку та Григорію Гульвіченку.

Ми вимагаємо від влади звільнення героїв майдану, підозрюваних у вбивстві, у такий самий спосіб, як вона відпускала беркутівців, вв-шників, сепаратистів. Тобто, призначити їм запобіжний захід, що не передбачає ув’язнення, а далі розслідувати цю справу скільки потрібно для встановлення істини та відновлення справедливості.

Ми знаємо цих молодих людей і переконані, що наразі вони потрібні українському народові для захисту цілісності нашої держави. Тим більше, що сама держава з цим завданням впоратись, як бачимо, поки що не здатна.

Прес-служба КВП

Рибікови

Віктор та Ілля Ребікови

Взимку, після лютневих подій 2014 р. в намет Комітету визволення політв’язнів прийшли дві жінки. Вони приїхали до нас з тоді ще не окупованого Криму, з Алушти. Це були дружина і сестра політв’язня Віктора Рибікова, чесного чоловіка, народного голови сільради, якого ув’язнили, як і багатьох опозиційних до влади Януковича сільських та міських голів. Чим більше ми займаємось проблемами цієї родини, тим більше переймаємось їхньою трагедією, тим більше розуміємо масштаби гуманітарної катастрофи, якої зазнали українці Криму.

Рибікови. Тато і син. Віктор Ілліч (53 роки) та Ілля Вікторович (29 років)
Батько – сільський голова, син – депутат сільради.

“Хотелось бы мне представить, если придет к власти Виктор Федорович, как я смогу повесить его портрет у себя в кабинете или в школе. Как я должен буду обьяснять детям. что для того, чтобы стать Президентом Украины, надо быть дважды судимым? Как это воспринимают учителя, врачи, госслужащие, офицеры?” – писав Рибіков-старший на початку 2010 року в газеті “Наш край”. Згодом – 11 років батькові і 10 років синові. З конфіскацією усього майна.

За що минула влада ув’язнила Рибікових?.. Їх намагались змусити виділити земельну ділянку 8836 га на 25 років такому собі общєству “Кєдр”, засновниками якого були тодішній міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Бойко, голова Держагенції автодоріг Володимир Демішкан і голова Черкаської обладміністрації Сергій Тулуб. І ця ділянка була на території сільрад, де головував Рибіков-старший. Віктор Рибіков відмовився підписати рішення, оскільки це суперечить інтересам громади. Невдовзі опозиціонерам “пришили” хабарництво і засудили батька до 11-и років ув’язнення, а сина – до 10-и. З конфіскацією майна.

“Мы прекрасно понимаем, что наш голова перешел дорогу “Донецким”, не хотел давать на разграбление сельский совет, поддерживал оппозицию, за что и пострадал…” – читаємо звернення мешканців сільради з підписами на 17-и аркушах.

Захисники Рибікових подали касаційну скаргу на рішення суду і очікували на рішення. Земляки політв’язнів готові були перекривати дороги і йти аж на Київ ходою, аби визволити цих людей, яким вони довірили свого часу захищати власні інтереси і які тепер поневірялися за це у в’язниці.

Вищий адміністративний суд побачив у даній справі численні порушення і змінив Віктору та Іллі Рибіковим запобіжний захід. Наразі триває перегляд справи і справа йде до повної їхньої реабілітації…

На жаль, тепер окупаційна влада Криму не має наміру випускати Рибікових. Спочатку їм пропонувалося взяти російське громадянство, що українські патріоти Віктор та Ілля Рибікови категорично відмовились робити. До речі, ще 20 в’язнів Сімферопольського СІЗО відмовились від громадянства Російської Федерації навіть в обмін на свободу.

Сьогодні всі скарги, вимоги, звернення, які подають батько й син блокуються, не виходячи за межі СІЗО. Віктора Рибікова наразі утримують в медізоляторі, а син, Ілля Рибіков, оголосив голодування на знак протесту проти свавілля адміністрації.

Нещодавно Рибікови фактично лишились без адвокатської підтримки. Оскільки їхній адвокат відмовився брати російське громадянство і працювати за законами РФ, його відсторонили від справи, і наразі він не може представляти своїх підзахисних на території Криму, також не може відвідувати їх в СІЗО.

Місцева прокуратура відмовила родині Рибікових у зміні запобіжного заходу на вимогу Вищого адміністративного суду України, посилаючись на те, що з 21 березня 2014 року рішення України на території Криму визнано недійсними. Більше того, керівництво установи, в, якій утримують патріотів, відверто знущається з родичів ув’язнених. Родичам повідомляють, що зараз готується етап для відправлення в далекі колонії на території Російської Федерації усіх, хто не взяв громадянства Росії.

Родина, односельці в розпачі. Вони повідомляють про залякування, про атмосферу страху і тиску і суцільну безвихідь. “Нам погрожують, що навіть за ті дії, які ми робимо на шляху до визволення наших родичів, нас можуть ув’язнити на терміни до 15 років за російськими законами” – плачуть дружина та сестра Віктора Рибікова. Вони кажуть, що єдиним їхнім сподіванням, єдиною ниточкою, за яку вони хапаються є Комітет визволення політв’язнів…

Боляче це чути. Сьогодні чоловіки з КВП разом з координатором Миколою Коханівським воюють на Сході України. Вирішення проблем Криму сьогодні ніби як відкладено до кращих часів. Але ми докладемо усіх зусиль, щоб добитися визволення Рибікових.

Прес-служба КВП

 

 

Володимир Кружко1Як повідомляє лідер “Спільної Справи” Олександр Данилюк, наразі в Донецькому СІЗО співробітниками пенітенціарної системи були застосовані тортури до активіста Податкового Майдану Володимира Кружка, який проводить голодування у знак протесту проти свого незаконного ув’язнення.

Кілька місяців тому громадського діяча, підприємця за сфальшованими доказами звинуватили у перешкоджанні виконанню рішення суду по демонтажу його торгового павільйону. Попри те, що діючий КПК вимагає застосовувати по такій категорії справ заставу, Володимира було заарештовано, і він досі перебуває під вартою.

Володимир Кружко є громадським діячем, патріотом, націоналістом. В зв`язку зі своєю діяльністю мав переслідування, в тому числі й у вигляді тиску на бізнес. Ми вважаємо, що це й є основною причиною ув`язнення.

Наразі Володимир вже близько двох місяців перебуває за гратами, де не полишає відстоювання власної правоти. Наразі він написав близько 50 скарг і заяв до різних інстанцій, але тюремна адміністрація усіма силами перешкоджає тому, щоб надати цим заявам рух.

В День Незалежності до камери Володимира Кружка зайшов “правоохоронець” і жорстоко його побив. Однією з причин побиття було те, що Володимир  розмовляє українською. Після цього Кружко оголосив голодування. Але сьогодні стало відомо, що по відношенню до громадського діяча продовжують застосовувати тортури.

Прес-служба КВП