Останнім часом відбулися події, які нас дещо насторожили. Так, нещодавно нашим зборам надійшли прохання щодо визнання політв’язнями осіб, яких звинувачують за ст. 110 КК України, тобто «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України».

Після вбивства 23 березня 2017 року в центрі столиці України колишнього депутата держдуми російської федерації, Дениса Вороненкова, склалася вже, на жаль, традиційна для подібних випадків ситуація, коли причетними і завчасно звинуваченими оголошують патріотів, добровольців, громадських активістів.

В кінці березня суспільство спостерігало помпезне вшанування на державному рівні новоспеченого громадянина України, колишнього депутата-комуніста з країни-агресора, який свого часу голосував у парламенті російської федерації за анексію Криму. Все це відбувалося на тлі інформаційної кампанії, спрямованої на дискредитацію правих добровольців, зокрема – Ярослава Левенця.

Хоча ані Служба безпеки України, ані Міністерство внутрішніх справ офіційно не оголосили про причетність Левенця до вищезазначеного вбивства, за них цю чорну роботу, а саме – «вкидання» інформаційних посилів суспільству, почали робити наближені до силових структур «журналісти» і радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко.

На сайті МВС вже наступного дня після вбивства Воронєнкова з’явилася інформація про розшук Ярослава Левенця за ч. 1 ст. 263 КК України («Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами»).

Нам відомо, що Ярослав Левенець в день убивства був на допиті в столичній прокуратурі. Власне з цього приводу він і прибув до Києва.

Ще більш дивним було те, що за кілька днів після вищезазначених подій до помешкання дружини Ярослава Левенця навідалися представники Служби безпеки України, які здійснили незаконне проникнення до помешкання добровольця, попередньо відібравши у його дружини телефон і висловлюючи їй різноманітні погрози. Зокрема, вимагали не давати інтерв’ю для ЗМІ.
Наступного дня до помешкання дружини Левенця навідались вже представники Національної поліції, які діяли інакше – надали протокол обшуку і допустили громадськість до спостереження за процесом, озвучили, що Левенця розшукують за ст. 115 (Вбивство).

Тобто, обшукують помешкання у зв’язку з нібито вбивством, а розшукують Левенця нібито у зв’язку з незаконним поводженням зі зброєю.

Тим не менш, місце перебування самого Ярослава Левенця досі невідоме, і ми побоюємось, що правоохоронці «перестаралися» з вибиванням потрібних показів у добровольця і тепер роблять все можливе, щоб Левенець не знайшовся і не розповів правду.
Нам відомо, що МВС має докази непричетності Ярослава Левенця до вбивства Дениса Вороненкова, тому дуже дивними є обшук його помешкання і подальші заяви речника міністра внутрішніх справ.

Ярослав Левенець є політв’язнем режиму Януковича, патріотом, націоналістом.

На Дніпропетровщині він, учитель за фахом, багато років займався вихованням патріотичної молоді, був тренером з бойового гопака.

Після визволення з пазурів минулого режиму одразу пішов воювати за українську Незалежність. Воював у складі різних добровольчих батальйонів.

Родина Левенців неодноразово брала участь у націонал-патріотичних заходах, зокрема в заходах, ініційованих нашою організацією. Також Левенець допомагав політв’язням нинішнього режиму.

Комітет визволення політв’язнів має підстави вважати, що після провалу інформаційної кампанії проти Ярослава Левенця, правоохоронні органи вирішили його фізично усунути, щоб суспільство ніколи не дізналося правди з його вуст.

Ми вимагаємо від правоохоронних органів негайно конкретизувати й обґрунтувати причини переслідування добровольця, громадського активіста, націоналіста Ярослава Левенця або припинити його переслідування, заявивши про це публічно.

В іншому випадку в усьому, що сталося з Левенцем ми звинувачуватимемо правоохоронні органи України, а здебільша – перших осіб даних органів.

Комітет визволення політв’язнів
Голова Комітету Тетяна Близнюк

2 листопада ГПУ оприлюднило відео, на якому я нібито добровільно зізнаюсь в отриманні неправомірної вигоди. Я заявляю, що дане відео є наслідком жорстоких катувань.

7 жовтня в СІЗО СБУ я, маючи внутрішню кровотечу, втрачаючи свідомість, був позбавлений будь-якої медичної допомоги. Умисно довівши мене до такого важкого стану, слідчі ГПУ запропонували мені, щоб в обмін на надання допомоги я дав свідчення по суті своєї справи, зокрема – зізнався в тому, чого не скоював. Також вони вимагали від мене дати свідчення проти лідера Радикальної партії Олега Ляшка, народного депутата від РПЛ Андрія Лозового та нині арештованого лідера партії Укроп – Генадія Корбана.

Я погодився обмовити себе, хоча наголошую: жодного документу з цього приводу я не підписав. Ці покази стали для мене на той момент єдиною можливістю вижити. Але обмовляти друзів я не міг навіть під загрозою смерті. ГПУ не отримало від мене жодного слова проти Ляшка, Лозового, Корбана чи будь-кого іншого.

8 жовтня вся Україна бачила, у якому важкому стані я був доставлений на судове засідання по моїй справі: блідий, ледь тримався на ногах, із численними забоями – слідами падінь від кількаразової втрати свідомості. Того ж дня мої колеги і друзі, боючись за моє життя та здоров’я, домоглись моєї нагальної госпіталізації до реанімаційного відділення лікарні швидкої медичної допомоги. Мені діагностували наскрізну виразку 12-палої кишки із внутрішньою кровотечою, лікування від яких я досі проходжу.

Незважаючи на це, ГПУ в особі заступника генерального прокурора Столярчука і після моєї госпіталізації наполегливо пропонувало мені зміну запобіжного заходу на такий, що не пов’язаний з утриманням під вартою, в обмін на дачу показів проти інших народних депутатів. Цього не було і не буде.

ГПУ добре зробили, що оприлюднили це відео моїх показів під катуваннями. Про це має знати Україна. Про це має знати весь світ. Всі знатимуть, що в Україні проводять політичні репресії, катують і залякують людей та вимагають обмовляти інших. Настали темні часи репресивного мороку.

Я не шкодую себе. Я шкодую всіх тих, хто попаде в жорнова цієї страшної машини терору після мене. Подивіться на те, що зробили зі мною – і знайте, те саме буде з кожним, хто поодинці повстане проти режиму цинічних бариг. Єдиний шлях – це єднатись у боротьбі і йти до переможного кінця.

 

Ігор Мосійчук
Публікація прес-служби Ігоря Мосійчука

Що ж, мені сідати не вперше. Мене саджав Кучма, саджав Янукович. Тепер вирішив посадити і Порошенко. Тому мені не звикати і нічого я не боюсь.

Однак декілька показових моментів:

1. Це знищення парламентаризму. У Верховній Раді такого бєспрєдєлу не було за усі 25 років. Ні мені, ні фракції навіть не дали заключного слова. До речі, Клюєву слово давали.

2. Відео змонтоване. Це видно неозброєним оком. Голосування нашвидкоруч, коли парламент був в емоційному напруженому стані, додатково це підтверджує.

3. Репресії – це помста Порошенка за нашу принципову проукраїнську позицію. Найперше – тому, що ми виступили принципово проти путінських змін до Конституції.

Дякую усім, браття і сестри, за підтримку. За мене не хвилюйтесь. Боріться за Україну!

Ігор Мосійчук/facebook

Слідчому Комітетові Російської Федерації
від Вахнія Олександра Віталійовича
1971 р.н.,
контактна адреса: vahnij@ua.fm

СВІДЧЕННЯ

Панове посадовці! Перш ніж викласти суть справи, повідомляю, що я не перебував і не перебуваю на обліку в психіатра або нарколога, подана мною нижче інформація є такою, що відповідає дійсності, а причиною добровільного надання свідчень є прагнення надати суду докази, які спростовують упереджено висунуте обвинувачення стосовно мого знайомого Клиха Станіслава Романовича.
Нещодавно, українські засоби масової інформації поширили звістку про передачу Слідчим Комітетом Російської Федерації до суду матеріалів кримінальної справи стосовно громадян України Клиха Станіслава Романовича та Карпюка Миколи Андроновича, яких звинувачують в убивствах російських військовослужбовців. У зв`язку з тим, що висунуті обвинувачення є тяжкими, а також такими, що не відповідають дійсності, почуваюсь зобов`язаним повідомити таке:
1) З Клихом Станіславом Романовичем, я познайомився навесні, або влітку 1991-го року. Стверджую, що в період від нашого знайомства аж до літа 1998-го року, я регулярно підтримував з ним не дружні, але приятельські стосунки. Інформую Слідчий Комітет та суд, що Клих Станіслав Романович цікавився історією, етнополітикою, молодечими рухами та несистемними патріотичними й навіть націоналістичними організаціями та партіями, російськими зокрема. З нашого спілкування мені відомо, що його предки зазнали репресій від тоталітарного комуністичного режиму. Водночас Клих Станіслав Романович ніколи не сповідував примітивно-ксенофобських переконань і поглядів, і ніколи не був прихильником силового вирішення спірних питань. Вважаю за доцільне повідомити, що у вказаний період (1991-98рр.) наші побутові зустрічі були досить частими, і Клих Станіслав Романович нікуди на тривалий час за межі України не виїжджав.
2) Мені відомо, що Клих Станіслав Романович починаючи з 1994-го року часто відвідував Москву й Ленінград (згодом Санкт-Петербург), де знайомився з діячами російських правих організацій та партій. Знайомство з ними накладало відбиток і на його світосприйняття та світогляд. З Москви та Санкт-Петербургу Клих неодноразово привозив російську націоналістичну літературу й поширював її серед своїх знайомих. Цей факт неодноразово ставав причиною звинувачень його з боку активістів українських націоналістичних середовищ у проросійських поглядах й співпраці з російськими шовіністами і навіть спецслужбами.
3) Улітку 1995-го року, на запрошення Клиха Станіслава Романовича до Києва приїздили і зупинялись у нього в помешканні тогочасні активісти російських націоналістичних середовищ Дмитро Кочетков (колишній редактор газети “Русский Порядок”) з Москви, Вадим Кузьмін з Санкт-Перебурга та інші. На пропозицію Клиха я особисто мав з ними зустрічі, у часі яких ми спілкувалися на історичні, політичні й цивільні теми.
Стверджую, що обговорюючи тогочасні бойові дії на території Чечні, ми всі були одностайними в тім, що рацію в тій війні має Російська Федерація, оскільки веде війну з озлобленими й провокованими зовнішніми потугами релігійними фанатиками-ісламістами. Пригадую навіть такий випадок. Прогулюючись катером по Дніпру, Клих Станіслав Романович замовив у бармена який обслуговував відпочиваючих включити пісню гурту “Любе” й через мікрофон оголосив тост “За перемогу російської армії над брудними й смердючими чеченцями”. Стверджую, що переважна більшість присутніх на катері поставились прихильно до його тосту й підтримали його аплодисментами. Водночас, вважаю за доцільне ще раз нагадати, що Клих Станіслав Романович ніколи не стояв на примітивних ксенофобських засадах. Пригадую, що серед його знайомих, які його відвідували був і активіст РНЕ на ім`я Альберт, котрий був напівтатарином. Окрім того, серед його київських знайомих також були особи східного походження, і він з усіма знаходив спільну мову.
4) Згадані мною Вадим Кузьмін, Дмитро Кочетков, Альберт, ще особи імена яких я вже не пригадаю, відвідували Клиха в Києві неодноразово. Мені відомо, що й Станіслав Клих, неодноразово відвідував і їх у Москві та Санкт-Петербурзі.
5) Повідомляю суду, що в спілкуванні зі мною, Клих Станіслав Романович був досить відвертим, і я жодного разу не чув від нього зізнань про те, що він взагалі брав десь (і в Чечні зокрема) участь в бойових діях.
6) Восени 2008-го року разом з Клихом Станіславом Романовичем я вперше в житті відвідав Москву, де мав нагоду познайомитись з керівником однієї з російських націоналістичних партій Войцинським. Той факт, що Клих Станіслав Романович спілкувався саме з представниками російських правих середовищ, доводить, що його симпатії та переконання ніколи не були на боці терористичних угруповань.
7) У червні 2009-го року я, Клих Станіслав Романович та громадська активістка Оксана Шкода (нині, з причин незгоди з політичним устроєм України емігрувала до Москви) зорганізували конференцію для журналістів, у часі якої захищали право осетинського народу самостійно, без втручання шовіністичних кіл Грузії, визначати своє майбутнє. Нам було відомо про ту підтримку, яку надавала Росія осетинському народові в часі того збройного конфлікту, було відомо про неприхильність до Росії тогочасного президента, але ми свідомо стали на захист народу, який зазнавав утисків і стосовно якого грузинською владою здійснювалась злочинна політика асиміляції.

http://photo.unian.net/ukr/detail/212574.html
http://zamkova.info/ukraine/print:page,1,1392-konovalyuk-predstavnik-rosijskogo-vpk.html
http://photo.unian.net/rus/detail/212576.html
http://photo.unian.net/rus/detail/212575.html
http://photo.unian.net/rus/detail/212573.html
http://photo.unian.net/rus/detail/212574.html

Вважаю, що ці факти свідчать на користь того, що Клих Станіслав Романович не належав до числа русофобів і ніколи не ставив за мету нищити росіян.
Ці свідчення прошу долучити до матеріалів судового розгляду й дослідити в часі розгляду справи по суті. Окрім того, інформую, що в разі необхідності, готовий в присутності працівників російського посольства в Україні надати ці свідчення повторно, а в часі судового розгляду справи по суті з використанням засобів відеозв`язку.

Вахній О.В.